Астролог Ольга Іванець

Астрологічні консультації

Чому так багато астрологічної літератури низької якості

Моя любов до астрології змушувала мене купувати і читати всі абсолютно книжки з астрології, до яких я могла дотягтися. Моя здатність абстрагуватися від усього на світі заради істини змусила мене винести на смітник 95% тих астрологічних книжок.

Щодо астрології, тут так багато “літературного сміття” саме на пострадянському просторі. Це пояснюється тим, що після розпаду СРСР заборонена раніше окультна література отримала можливість відкрито опинятися у продажі. 10 років тому російський культуролог Ігор Яковенко ввів поняття “малої та великої традиції”. “Велика традиція” – це “ситий” шлях, тобто, офіційно визнані державою речі. “Мала традиція” – це те, що під впливом держави люди вважають хибним: все язичницьке, все “ненаукове”. І от після розпаду СРСР “мала традиція” відвоювала у суспільства право на визнання. І це погано позначилося на “малій традиції”, бо дозвіл публікувати таку літературу породив дуже багато примірників на окультну тематику, це література дуже низької якості. Зазвичай це просто фантазії на задану тему. Повно астрологічних шкіл, які навчають за допомогою такої літератури. Навчання коротке, ще й дипломи видають. А ці дипломовані, в свою чергу, теж беруться навчати. Тож, зараз досить “ситно” на ниві псевдоокультизму. Але вже відчутно, що маятник хитнувся в протилежний бік – багато людей, зачарованих кілька років тому астрологією та іншими окультними речами, відчули розчарування. Згодом має статися рівновага між Великою та Малою традиціями, і якість окультної літератури підвищиться, а кількість знизиться. Це вже почалося.

Дивіться на людину, а не у гороскоп

Буває таке: людина прочитала пару-трійку книжок поганої якості із астрології і повірила в те, що там про неї написано. І от вона ходить і розповідає всім навколо: “Я сильна людина, бо у мене планети у Левові і у Скорпіоні”. І одного разу вона приходить до мене з цим: “Я сильна людина, бо у мене планети у Левові і у Скорпіоні”. А я у відповідь: “О! Якщо ви сильна людина, то ви маєте великі досягнення! Вочевидь, ви жмете штангу лежачи 220 кг. І якщо це так, то, будь ласка, покажіть мені відео, де ви це робите”. І тоді людина каже: “Ні, ви мене не зрозуміли. Я не кажу про фізичну силу. Я кажу про силу духа. Сильна духом людина сильніша за ту, яка сильна фізично”. Але ми ж із вами знаємо: щоб пожати штангочкою 220 кг лежачи, треба мати потужний дух. В сенсі, роками системно важко тренуватися, правильно харчуватися, знатися на анатомії та фізіології.

Ніколи не дивіться лише у гороскоп – дивіться на людину. Гороскоп – це лише схема розташування планет у якусь мить в якійсь точці земної кулі. У цю мить могло народитися що завгодно: камінь зсунув зі свого місця, жолудь впав з дуба, кошеня вилізло з утроби матері і ковтнуло повітря, письменник поставив крапку в рукописі, Президент присягнув народові. Що виросте з людини – це залежить не від гороскопу. Гороскоп описує лише можливості: “Як мені чинити, щоб жити? Де мені бути й що робити, щоб жити?” Якщо у вас Сонце у Терезах, це ще не значить, що ви володієте мистецтвом дипломатії, знаєте багато мов, стратегічно плануєте і виглядаєте, як лондонський денді. Сонце у Терезах у всіх трьох політиків, порівняйте: Маргарет Тетчер, Володимир Путін, Петро Порошенко.

Для чого треба знати свій гороскоп? Для того, щоб розуміти свої потенційні можливості. Але само лише знання свого гороскопу не зробить із вас ні сильної людини, ні заможної. Знаю людей із сильним 9 домом, які не мають вищої освіти і ніколи не були за кордоном, але дуже полюбляють філософствувати.

Наприклад, за допомогою гороскопу можна дізнатися, що робити, щоб самостійно заробити на життя. Але це не значить, що ви будете це робити. Так само як купівля ліків в аптеці ще не означає, що людина буде лікуватися. Вона може прийти додому і поставити коробочку з ліками на полицю, щоб ліки там просто стояли. І стоятимуть нерухані – роками і десятиліттями. Бо інколи людині цікавіше думати про те, що вона може щось зробити, ніж робити це.

Обставини смерті в гороскопі особистості

У всіх без виключення в гороскопі є 8 дім. Навіть якщо у 8 домі немає планет, ризик для життя все одно буде. Він може бути більший (сильне ураження управителя 8 дому) або менший (гармонійний управитель 8 дому).

Що може нести загрозу для життя? По-перше, слід розглянути планети у 8 домі: принцип планети, яким домом управляє, які має дугові аспекти. По-друге, дивимося управителя 8 дому. Та сфера життя, яку описує цей дім, завжди буде вашою зоною ризику. Тут завжди буде загроза для вашого життя. Але це не значить, що ви можете уникнути ризику, якщо уникатимете цих ситуацій. Наприклад, якщо управитель 8 дому Марс у Левові в 11 домі, то ви ризикуєте життям, коли разом із друзями боретеся за справедливість. Або коли качаєтеся залізом у спортклубі. Або коли демонструєте професійну майстерність в робочому колективі. Але цей ризик і не означає, що ви помрете саме від цього ризику. Може так статися, що попри всі ризики ви подолаєте всі маргінальні ситуації і помрете в старості природним чином.

Останні дні січня 2014. Ольга Іванець
Ніколи в житті я не мерзла так. Я обіймала пічку у наметі Барбакану, трохи відігрівалася і поверталася до вогнища у діжці. Вночі там залишалося інколи лише нас троє: я, Ігор і хворий чувак із Західної у наметі, сильно кашляв. Але ввечері було купа народу. Мене сфотографувала Леся Венгринович. Я пояснювала, чому переконана, що режим януковича впаде. Я розповідала, що дракон став старий, і птахи вже повертаються до гори. А вночі якось прийшов хлопець з передової. Сказав, що саме над нами зараз, на даху будівлі, кулеметник, націлений сюди. А ми посміялися над ним, мовляв, йди звідси, провокатор, ми все одно не розійдемось… Найкращі дні і ночі мого життя. Незабутні. Незрівнянні. Я люблю вас, друзі! Дякую вам, що були поруч. Хвала Розуму, я опинилася серед вас!

Ніколи не ставте власну самооцінку в залежність від невідомих вам персон

– ia hochu naiti horoshego astrologa. vi mojete dokazat svoiu kompetentnost?

– Якщо ви не громадянин РФ, то можете стати моїм клієнтом. Після роботи зі мною ви зможете зробити висновок щодо моєї компетентності.

– vi govorite po-ukrainski? ia ne ponimaiu nichego! ia daje ne vladeiu ochen horosho russkim. tak budte liubezna i govorite po-russki ili po-anglinski. ia hochu zadat vam odin vopros i esli vashi vivodi okajutsia udachni, to ia zakaju vashi uslugi. soglasites etim?

– А если вам не понравятся мои ответы, вы мне скажете, что я не компетентна, и у меня упадет самооценка. Нет, я не согласна: мой уровень компетентности не может оценивать неизвестный мне человек. Ищите для своих экспериментов другого астролога.

Радянське виховання

В мої 20 я навіть не підозрювала про існування поетів Празької школи і Стуса. У мене було так: на першому курсі захоплюєшся лекціями з давно-руської літератури, приходиш на 2 курс, а лектор вже заарештований за український буржуазний націоналізм. Таке от у мене радянське виховання.

Чи можна батькам аналізувати гороскоп дитини?

Я вважаю, що батькам можна аналізувати гороскоп їхніх дітей на тему талантів і здібностей, навіть якщо діти проти. Бо якщо батьки мають намір дати дитині освіту, вони платитимуть за освіту великі гроші. Батьки мають право знати, які у дитини таланти та здібності. Мають право знати, які вади та недоліки. Мають право знати, що саме буде даватися дитині легко, а що потрібно свідомо розвивати. Звісна річ, уважні люблячі батьки добре знають свою дитину. Але аналіз гороскопу додатково відкриває такі нюанси і тонкощі, про які ми навіть не здогадуємося.

Часто буває, що яскраво виражена риса людини затьмарює її іншу рису. Наприклад, дитина має явні здібності до математики: її гарні здібності комбінувати та аналізувати помічають всі, про це говорять вчителі. І те, що дитина цікавиться живописом, залишається непомітним для батьків. Вони вважають це не головним і роблять акцент на математиці. Але дитина дорослішає і самостійно шукає себе. І виявляється, що чим старша вона стає, тим більше математика відходить на задній план, а цікавість до мистецтва стає все потужнішою. Цей пошук на матеріалі реального життя може бентежити батьків, руйнуючи їхню уяву про майбутнє дитини. Але у гороскопі дитини з самого початку, від народження вже було чітко видно, що найбільшого фінансового та морального успіху в житті вона може досягти саме у сфері мистецтва, особливо у сфері живопису. І якщо батьки готові поглянути на свою дитину під іншим кутом, то все закінчиться добре. А якщо ні? Я вважаю, що батьки мають використовувати всі можливі способи, щоб краще знати своїх дітей та розуміти їхні прагнення. Це може суттєво знизити ризик обрати хибний напрямок для здійснення кар’єри.

Коли можна починати аналізувати гороскоп дитини? З самого народження. Як це робили тоді, коли астрологія була провідною наукою в університетах Європи.

Література як наркотик

Я знаю, що в літературознавстві прийнято відокремлювати особистість письменника від написаного ним тексту. Мовляв, пише літературні твори одна субособистість, а робить вибори і вчинки – інша субособистість. Давайте аналізувати твори окремо, а особистість письменника окремо. Але для мене, так сталося, це завжди були нерозривні речі: літературний твір і особистість автора. Я читала, наприклад, вірші, Олександра Блока, і я хотіла знати, коли саме, при яких обставинах особистого життя він це написав. Я розумію, що вірш від цього може втратити свою первинну для мене чарівність. Але для мене важливіша не ілюзорна реальність, створена митцем, а правда життя. Якщо вірш сповнений страждання, я хочу знати про обставини, на тлі яких поет написав це. І я хочу знати, як написання цього вірша позначилося на подальших обставинах. Я хочу навчатися на чужому досвіді. Якщо чийсь вірш, написаний задовго до мого існування, відтворює мої власні переживання, то я хочу знати, що було з автором, як він вчинив, що сталося потім.

Наприклад, Михайло Булгаков написав роман “Майстер та Маргарита”. За великим рахунком, роман навчає: “Ніколи й нічого не просіть! Ніколи й нічого, і особливо у тих, хто сильніший за вас. Самі запропонують і самі все дадуть!” Дуже приваблива ідея! Здається, що так воно насправді і є: світом керує Вища Сила, яка високо цінує шляхетність і винагороджує всіх по їхній вірі та по заслугах. Дуже хочеться взяти це гасло за життєву позицію! Але, так сталося, я людина не схильна вірити на слово, навіть якщо слово прекрасне.

Я захоплювалася “Майстром…” наприкінці 1970-тих, коли навчалася у школі. А на початку 1980-тих, коли навчалася в інституті, читала вже спогади дружини, щоденники та листи самого Майстра – і зникла вся чарівна містичність роману. Все так просто: роман – це спроба письменника підлеститися до Сталіна, щоб отримати його дозвіл на втечу за кордон.

Мені пофортунило з викладачами: цікавим в інституті було все! Але частина моєї натури, яка хотіла вчитися на лікарку, завжди дивилася на літературу як на спосіб, що або підтримує життя, або руйнує його. Тому я вивчала особистість автора в часі й у просторі та його витвори як корисні людині для виживання або ні.

До літератури треба ставитися вкрай серйозно та відповідально. Література – це така ж психотропна речовина, як наркотик. Вона викликає стан ейфорії та залежність. І якщо літературний витвір несе хибну доктрину, людина, що “підсіла” на нього, загине.

Післямова. Я ніколи не була людиною російського культурного простору! Любити російську поезію срібного віку – це геть не те саме, що належати до російської культури. Це речі з різних категорій. Я не знаю, чи могла би змінити культурну належність. Культурологи кажуть, що це у принципі можливо. У моєму випадку мова не йде про зміну культурної належності. Мене виховували у парадигмі культури Західної цивілізації. Так само і російська поезія срібного віку – це породження західної культури. Просто зараз я не можу сприймати ту поезію з такою ж насолодою, як раніше, – емоційно мені це боляче. Розпочавши війну, московити отруїли мені насолоду: коли читаю вірші Гумільова, бачу не космічний простір, а ГУЛАГ.

“Вот я люблю романы Булгакова, в том числе – “украинофобскую” “Белую гвардию”. Что теперь? В эмиграцию?”

Котрий день поспіль люди у Фізбуці сваряться між собою через мову. Запитує мене незнайомий мені чоловік. На аватарці він у вишиванці. І у мене з ним купа спільних друзів. Запитує: “Вот я люблю романы Булгакова, в том числе – “украинофобскую” “Белую гвардию”. Что теперь? В эмиграцию? Или, все же, будем несколько терпимее друг к другу?” Я відповіла так, як завжди відповідаю у таких випадках: “Я настільки терпима до любителів Булгакова, що не звертаю на них уваги. Не всі шанувальники Булгакова такі активні, як Лесь Бузина. Тим більше, як бачимо на прикладі життя того пана, тут діє закон Чарльза Дарвіна: всі шанувальники “русского міра” опиняються на маргінесі”.
Я захоплювалася “Майстром та Маргаритою” наприкінці 1970-тих. Тато прочитав і розповів, яка то дотепна штука. В ті роки я навчалася у школі і мені подобався радянський фільм “Дні Турбіних” за романом Булгакова.
Целую ночь соловей нам насвистывал,
Город молчал и молчали дома,
Белой акации гроздья душистые
Ночь напролет нас сводили с ума.
Я взагалі років з 13 була зачарована російською поезією срібного віку. І ця закоханість поширювалася у мене на всю російську літературу. Я читала підряд все російське дореволюційне у пошуках нової, ще невідомої мені чарівності.
Після школи був російський філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту. Я хотіла до медичного інституту, але батьки в один голос переконали мене: “Ти ж нічого так у світі не любиш, як російську літературу. Нічого так добре не знаєш, як російську лінгвістику”. Дійсно, людина має навчатися тому, що її насправді цікавить.
Коли зараз, на третьому році війни Росії проти України доводиться чути такі запитання: “Вот я тоже люблю романы Булгакова, в том числе – “украинофобскую” “Белую гвардию”. Что теперь? В эмиграцию? Или, все же, будем несколько терпимее друг к другу?” – я розумію, що тут про романи Булгакова людина приплела для краси виразу. Якщо вже говорити про любов, про кохання, про глибокі, а не поверхневі почуття, то не повстає вибір між любов’ю до літературного твору і між необхідністю всіма засобами боронити суверенітет своєї держави. Просто не постає: якщо ти глибоко чуттєва людина, вибір тут однозначний.
Скільки себе пам’ятаю, не могла обійтися без улюблених поетів срібного віку. Я брала книжки і диски з собою у подорожі: до Криму, на Кавказ, до Африки. Але останні три роки я не читаю і не слухаю того. Я просто не можу. Мені занадто боляче.
Восени 2014 я кожного дня слухала щось із улюбленого, хотіла всотати в себе все те наостанок: Арсенія Тарковського, Олександра Вертинського, Володимира Набокова. Якось ввечері я вдягла навушники і кілька разів поспіль прокрутила “Отвяжись, я тебя умоляю, вечер страшен, гул жизни затих” у виконанні Градського. Аж поки не відчула себе знесиленою, спустошеною. І аж тоді я розридалася вголос – потужно й нестримно. Все. Крапка. Те, що підтримувало в мені життя більше трьох десятиріч, перестало працювати на підтримку. Має залишитися в минулому. Можливо, коли відбудеться міжнародний трибунал над людьми російської культури, які активно і пасивно брали участь у злочинах проти України, я знову зможу відчувати насолоду від улюбленої російської поезії. Я того не знаю. А зараз, коли людина запитує мене, що їй робити з тим, що вона любить Булгакова, мені хочеться відповісти: “Страдай честно. Похорони свою любовь и оплачь ее. Другого ответа у меня для тебя нет”.

Астролог і громадяни

Дзвінок у двері. На порозі – сусідські діти: Дарина 10 років і Максимус 7. Протягують мені 2 пиріжки і цукерку: “Це вам, бабуся спекла”. Беру з подякою, бабуся ж спекла, треба приймати дарунки.
Дарина дещо збентежено, ховаючи очі долу: “Тьотя Оля, у нас у дворі кажуть що ви, той, археолог, – підводить на мене очі і сміливо прямо запитує, – от ви можете сказати, 20 лютого – це Риби чи що?”
– А хто народився 20 лютого?
Дарина: “Я”.
Проходьте, кажу, сідайте. Відкриваю Альмагест. Серйозно так записую:
– 20 лютого. Який рік? Де саме народилася? О котрій годині?
-Я не знаю, о котрій.
Добре, кажу. І урочисто повідомляю: “Дарино, безсумнівно, ти – Риби!”
Радісно підскочили з дивану і побігли щасливі на двір. На порозі схаменулися, в один голос: “Дякую, дякую!”

Старих треба вбивати ще в дитинстві

Мамуся каже, що я занадто чутлива, що не можна так близько до серця все сприймати. Але я знаю, що мамуся сама все сприймає близько до серця. Я знаю, що вона йшла пішки. Згордувала сісти до того водія двісті-двадцятки, який не зупинився, коли тато біг за ним біля Велмарту. Той водій наздогнав їх, коли вони вийшли біля школи з п’ятисотки. Татусик сів, бо він 2 місяці як після інфаркту, мамуся примусила його сісти. А сама йшла стежиною по снігу, через кладку. Як ходять всі пенсіонери, коли маршрутка не зупиняється на їхню підняту руку. Татусик чекав на свою Свету на останній зупинці, в тій самій маршрутці. “Света, не треба, я йому все пояснив. Света, не треба”. А вона таки прочитала водію лекцію з етики. Вона це вміє – читати лекції, заслужена лікарка республіки, головна терапевтка області, геніальна Світлана Олексіївна. А потім вдома випила додатково свої ліки, щоб знизити тиск. 78 і 75 – це старість. Таких водії маршруток не беруть на зупинках, бо старі мало платять. Мамуся каже, що готова платити, як молода. Але ж вона не може виглядати молодою, водій маршрутки ж не знає, що вона готова платити, як молода. Я розумію водіїв маршруток: у них дружини, діти вдома маленькі, їм потрібні гроші. Вони ненавидять пенсіонерів, бо пенсіонери займають місце в маршрутці, а платять вдвічі менше. Водії маршруток – що то за люди? Та звичайні люди. Слухають шансон, лаються на Порошенка, голосують за пачку гречки. Що з них взяти? А в тому селі, до якого ходить всього одна от та маршрутка, самі старенькі живуть, самі пенсіонери. А за харчами до Велмарту раз на тиждень все одно ж треба вибиратися. І у зворотній бік з торбами теж треба. Мамуся каже, мовляв, не приймай до серця, так влаштований світ. А я приймаю. Я завжди була неслухняна дівчинка.

Сторінка 1 з 18612345...102030...Остання »