Коли не бачу сенсу вмовляти або примушувати людину розмовляти українською, я розмовляю з нею російською. І часто виникає така картина: спілкуються між собою кілька персон, навколо ще кілька персон не беруть участь у розмові, але слухають і спостерігають. І виходить, що одна й та сама людина з одними в тому колі розмовляє українською, а з іншими – російською. І от одна розумна й спостережлива цікава людина в якусь мить робить паузу – і спантеличено запитує поза темою розмови про вибір мови. Це дуже добре, що виникають такі запитання. І дуже добре, що люди сміливо таке запитують. Бо є що у мене відповісти.
– А что вот это вот все означает? Почему с одними по-украински, а с другими по-русски?
– Усе просто: зі своїми я розмовляю українською. А з тими нашими, хто тимчасово спілкується російською, – по-русски.
– Что значит “тимчасово”?
– Ну… Ты вообще знаешь, кто я по профессии? Ну, чем на жизнь зарабатываю?
– Ну… А… Кажется, знаю.
– Ну, от через те і “тимчасово”.
Коментарів немає