Ностальгія за красою

Я завжди любила наряджатися. Журнали мод, шиття, плетіння, прикраси, сумки, взуття, косметика, парфуми, панчохи, білизна з мережива – все це моє кохання, любов та пристрасть із дитинства. Але моє життя таке, що у зовнішньому світі весь час є щось, що прагне завадити мені наряджатися. Наприклад, після 5 класу я все літо ходила у спортивних тенісних тапках, бо батьки ніде не могли роздобути для мене хоч якісь босоніжки. Чорні тенісні тапки зі свинячої шкіри. Просто потворні. На першому курсі тато купив мені омріяні Levi Strauss. Із вересня 1980 до вересня 1982 кожного дня швейцар, що стояв на вході до інституту, шикав на мене за ті джинси. Мовляв, заборонено у радянському педагогічному закладі. А якось було тривожне критичне зауваження від батька моїх дітей. Він насправді захоплювався образами, що я створювала. Але боявся: «Оля, не дразни гусей!» Безпечніше ходити у невиразних строях Casual для бідноти, коли не надихає стиль «м’ясо для еліти». Я скучила за власним індивідуальним стилем і за індивідуальним стилем творчих людей із гарним смаком навколо себе.

Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*