Про культуру та мистецтво

Дивлюся Viasat History. Фільм про Ермітаж. Голос за кадром називає це місце осередком “русской культуры”. І в ту саму мить розповідає, мовляв, Катерина Друга побудувала (архітектор французький, навчався в Італії). Каже, Катерина закупила колекції витворів мистецтва на Заході і наповнила ними зали Ермітажу. У мене когнітивний дисонанс. Осередок “русской культуры” – будівля французького архітектора за канонами італійських зразків, напхана витворами мистецтва, виготовленими не на теренах, де правила імператриця “русских”. І справа не у “Философических письмах” Петра Чаадаєва. Можна не читати Чаадаєва, але не можна не помітити того когнітивного дисонансу між поняттям “русская культура” і побудованим чужоземцями Ермітажем, напханим чужоземними речами. Що це за культура така – “русская”?

Моє багатомісячне проживання у Джибуті почалося з дослідження місця, до якого я потрапила. Я хотіла знати все: історію, особливості культурних традицій, географічні подробиці. У мене там швидко з’явилися друзі. Одна з них, міністр охорони здоров’я доктор Фатума, на моє питання про краєзнавчий музей Джибуті відповіла: “Немає такого музею. Тобто, є один павільйон в одній адміністративній будівлі. Але там нічого тобі цікавого немає. Ну, що ти очікуєш там побачити? Там плетені з трави кошики, які ось продаються на вулиці. Олю, там нічого немає насправді. Така в нас країна і така в нас історія”. Це була до біса чесна шляхетна відповідь аристократки з роду афарів, чиї предки були тісно пов’язані з французькою культурою в колоніальний період історії Джибуті. Може, вся справа у тому, що саме афари та сомалійці правлять Джибуті. Що їм не може бути соромно, що вони правителі саме свого народу. Як було соромно німкені зізнаватися, що вона править народом, культура якого їй огидна.

Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*