Про елітні професії

Мамусі 75 років. Її астигматизм і близькозорість досягли тієї фази, коли вона не може читати паперові книжки. І зараз міркує про електронну книгу. Матуся обожнює дивитися телевізор.Раніше вона плела на спицях, гачком, вишивала під телевізор. Тепер просто дивиться. Позавчора встановили їй новий медіа програвач. У захваті! “Олю, яка музика! Які передачі! Які фільми!” Матуся – заслужена лікарка України. Тато теж заслужений лікар України. Матуся дивиться американські та європейські фільми. Каже: “Олю, уявляєш собі, а там ми були би елітою нації”. Глибокий подих. Так, я давно це уявляю. Бо коли мамуся з татком працювали, щоб купити мені, маленькій, все необхідне для життя, купували більш за все книжок. Я вже тоді читала, що воно таке – лікар у цивілізованому світі. І завжди ставилася до батьків як до еліти нації. Не дивлячись на їх принижений фінансовий статус що у СРСР, що у пострадянській Україні.

Вчора під час прогулянки зустріла свого однокласника. З тих, що “народжені в СРСР”. Що після кожного слова вставляють вигук “бл**ь”. Що в СРСР мріяли зробити кар’єру “по партійной лінії”. Дуже йому не подобається ідея України в НАТО. Вчора знов скаржився на високі тарифи та свою низьку зарплатню. Звісна річ, слабкі на розум паразити сумують за СРСР. Там вони були елітою – гегемон пролетаріату. Але лікарів та вчителів вони побоювалися – чисто містичний страх. Хоч і почували себе панівним класом. А тут така загроза – цінності ЄС! Це ж все перевернеться з голови на ноги – і всі побачать, що таке справжні еліти. І де у суспільстві справжнє місце невігласам і дурням

Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*