Про психотерапевтичну допомогу

Сьогодні ввечері у мене фотосесія. Прокинулася вранці, як завжди. Дивлюся у дзеркало: повіки набряклі. Ну, буває у мене таке – наслідок пережитого напередодні стресу. Згадалося, як у 1994 виникла у мене ситуація стихійної психотерапії у розмові з людиною, що була дипломованим психологом та викладала психологію у вищому навчальному закладі.Не те щоб я прагнула психотерапії свідомо і використовувала можливість отримати консультацію. Ні, це вийшло спонтанно. У ході обміну думками стосовно астрологічних практик. Якось так за чашкою чаю я мимоволі перейшла на особисте. І я несподівано для себе розповіла про подію мого особистого життя, що турбувала мене на рівні етики та світоглядної позиції. Реакція дипломованого психолога – викладача психології була така: уважно слухати, співчувати, ставити уточнювальні запитання. І тут виникла така довга пауза. А після бачу на обличчі психолога радість геніального осяяння. І людина так радісно мене запитує, підморгуючи: «Олю, а зізнайся: зловживаєш ЦИМ ДІЛОМ?» – і тим характерним жестом, що визначає захворювання на алкоголізм, постукує себе по горлу… Глибокий мій подих. Психолог. Еге ж. Я посміхнулась: «Та ні, я не вживаю – індивідуальна непереносимість». Знов виникла пауза і стала незручною. Я подякувала за увагу, за співчуття. І почала збиратися додому.

Нам всім буває потрібна допомога компетентного психолога. Але наявність дипломів, як і робота викладача психології у вищому навчальному закладі, ще не гарантує компетентності.

Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*