Про демократію і власну думку

У совку була жорстка соціальна ієрархія. Моя баба Таня, яка мала три класи освіти церковної школи і жила в селі, була дуже незадоволена тим, що її син, мій тато, вирішив одружитися з міською дівчиною “Знайся кінь з конем, а віл з волом”, – казала вона. А мій дід і мій дядько, вітчим мами та її рідний брат, офіцери Червоної Армії, приїхали на мамине з татом весілля озброєні: “Якщо цей селюк її образить, вб’ю!”
В совку, наприклад, санітарка не могла від нема що робити підійти до анестезіолога в операційному блоці і почати розповідати, що вона думає про події в Гондурасі.

Коли залізна завіса над совком впала, радянська людина почула про демократію та про право мати власну думку. Демократію, звісно, ця людина сприйняла як дозволеність робити що завгодно і не нести за це відповідальність. А право на власну думку вона зрозуміла як право чіплятися до будь-кого у будь-якій ситуації зі своїм базіканням. І вилилося все це, наприклад, у те, що приїздить із занедбаного села до міста дика неосвічена людина, йде на прийом до лікаря і замість слухатися порад, починає повчати того самого лікаря, як треба насправді лікувати геморой і як треба діяти Президентові Порошенку.

Звісна річ, зараз ми всі повертаємося до здорового глузду у ставленні одне до одного. І знову є актуальним правило моєї бабусі: “Знайся кінь з конем, а віл з волом” – в сенсі, наприклад: “Нема чого обирати до Верховної Ради невігласів. Законотворчістю мають займатися справді освічені люди”. І правило мого дідуся: “Чіплятимешся до мене зі своєю нікчемною власною думкою, отримаєш проміж роги”.

Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*