Про цінність навчання

Проблеми людей витікають із того, що вони не користуються власним мозком як інструментом полегшення життя.

От дивіться. Сапієнси винайшли спосіб передавати знання та досвід молоді. Спочатку усно навчали – розповідали казки, співали пісень. Потім навчилися все це записувати. Але не всі сапієнси здатні вчитися, переймати досвід. Не всі сапієнси здатні робити висновки на рівні казок.

Ну, наприклад, казка про щасливий випадок. Чому вона вчить? По-перше, тому, що якщо зробив добру справу, то нікому про це не розповідай, навіть єдиній близькій людині у світі, з якою мешкаєш під одним дахом. По-друге, якщо у тебе немає власних бажань, то не намагайся свого покровителя-мецената, який взявся тебе облагодіяти, перемкнути на когось іншого, у кого є власні бажання. Навіть якщо цей інший – єдина у світі близька людина, з якою ти мешкаєш під одним дахом. По-третє, якщо у тебе є власні бажання, і хтось із якогось дива взявся їх здійснювати, то не будь нахабою – не плутай мецената зі слугою. Бо він як має великі можливості, так і матиме. І ти, врешті-решт, матимеш лише те, на що насправді заслуговуєш: свою обідрану халупу, а із оргтехніки – лише розбите корито.

Навчання – це єдине, що може покращити якість життя. А меценати – це випадковість, якою без навчання не скористатися собі на користь.

Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*