Чому брехунам тяжко жити

“Язик адін, культура адна” – це неправдивий міф, створений московитами у радянський період української історії. Вірити у цей міф можуть лише невігласи. Бо коли людина, що все життя говорила й писала російською, починає навчатися українській, вона бачить, що культура російська до української антагоністична – це видно через семантику та синтаксис української у порівнянні з російською. Мене ані трохи не дивує, що міф про “адна культура, адін язик” відтворюється лише російською. Той, хто поширює той міф, просто не володіє українською.

Є така українська казка “Про правду і кривду”. У молодших класах середньої школи вивчають. Там про те, як відрізнити правду від кривди. Так от, правда – це те, що підтверджується життям. Звісна річ, можна брехати іншим заради якоїсь власної мети. Є професійні брехуни. Наприклад, агенти впливу, шпигуни, політики-популісти. Дуже небезпечна робота. Не кожен здатний. Щодо звички брехати у повсякденному житті, то вона призводить до того, що людина поступово перестає відрізняти правду від брехні. Непомітно для себе вона починає вірити у те, про що сама ж і збрехала. І починає підозрювати всіх навколо у тому, що вони брешуть. Звісна річ, це не дає можливості правильно оцінювати життєві ситуації та приймати адекватні рішення. Така людина весь час помиляється. З нею весь час трапляються негаразди. Вона весь час робить неправильні розрахунки. Весь час втрачає. Її здатність самостійно заробляти на життя поступово зводиться нанівець. Її зв’язки з людьми болючі. Бо люди тонко відчувають брехню і не люблять, коли їх дурять. Брехуни самотні. І депресивні. Бо весь час пригнічені побоюванням, що зараз хтось викриє їхню брехню, і доведеться розплачуватися. Чим більше брехні, тим сильніший страх викриття та покарання. При тому людина не завжди усвідомлює, що вона боїться викриття. Вона і тут бреше. Бреше самій собі. Переконує себе, що все робить правильно. Що вона насправді порядна й чесна, а це інші злі та невдячні. Бути поруч з такою людиною важко. Неприємно. Російський відомий поет знав, про що говорить, коли написав у відомій поемі: «Да, жалок тот, в ком совесть нечиста».

Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*