Новий Рік під час війни

Не прикрасила ялинку перед Різдвом. От якось роботи було купа – коли є робота, про все на світі забуваю. І от Новий Рік завтра – ялинки немає. Так мені ліньки її наряджати! І настрій… Ну, не той у мене настрій, друзі. У мене війна. У мене колаборанти. У мене популісти і невігласи на думці. У мене самотність і внутрішня еміграція в рідному місці – радянські люди знову на вулиці, де я їжджу, залишили від каштанів самі потворні стовбури… Я вже майже вирішила: цей Новий Рік буде без ялинки, грець із ним. І тут мені в око впала Мурзик. Вона сиділа у позі порцелянової кішки у вітрині антикварної крамниці і дивилася на мене очима, повними докору. І я прочитала її думки. І я соромилася. Ні, я не можу ТАК вчинити з Мурзик! Цілий рік вона чекає на ті дні, коли можна знімати скляні кульки з ялинки і ганяти їх підлогою, совати під’ялинковими коробками, термосити солом’яних янголів та торсати зірками… Мурзик, прости мене! Пробач мені, Мурзик, мою легкодухість! Я встановлю для тебе ялинку. Будуть кольорові вогники, як було все твоє життя. Будуть новорічні іграшки. Будуть бульбашки ігристого вина пливти вверх по келиху і сяяти у вогниках свічок. Будуть всі ці непохитні реліквії простого людського щастя. Всупереч війні. Всупереч страшному.

Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*