Про психологічні ігри

Давно я не наривалася на такого майстерного гравця у психологічні ігри, як той “пісатель”, “гражданін Украіни”, який мешкає у Москві та пише коменти під статусами відомих українських блогерів. Коменти ті мають на меті принизити все українське, схилити на бік імперської московської ідеї. Треба віддати належне, цей “пісатель” знає секрети, володіє мистецтвом комунікатики. Він маніпулятор за покликанням. Отримує від шматування співрозмовника садистське задоволення – це видно з модальностей його трансляцій.

Так от, що я хочу сказати. Психологічні ігри – це сурогат життя. Як жуйка: слина виділяється, у роті є смак приємної їжі, щелепи інтенсивно рефлекторно рухаються. Але ти знаєш, що немає сенсу це ковтати, можна лише виплюнути. І скільки би ти того не жував, ситим ти не будеш. І коли усвідомлюєш, що співрозмовник, якого сприймаєш серйозною людиною, що варта твоєї уваги, насправді твою думку знати не хоче, ти маєш зробити вибір: або продовжувати пусту балаканину, або завершити й втекти. Я особисто зазвичай тікаю – мені нудно витрачати життя на такого роду забавки.

У психологічні ігри грають або невротики, або професійні маніпулятори. У кінцевому результаті вони заробляють на тому дивіденди. Це може бути самоствердження за твій рахунок або твій власний гаманець. Або платня, яку отримає маніпулятор від замовника його послуг.

Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*