Про традиційні ролі чоловіків та жінок

Чому мене не влаштовує вся ця традиційна настанова про правильних жінок та правильних чоловіків. Мовляв, жінка – слабка стать, чоловік сильна. Жінка має почуватися за чоловіком, як за кам’яною стіною, бо він такий весь надійний у всіх сенсах: розумний, купу грошей заробляє, дім побудував, автівку купив, на руках носить, подарунки постійно вчасно дарує, звісно ж, неймовірно дорогі та коштовні. А вона, жінка, таке ніжне лагідне створіння, беззахисне, романтичне. Вона, до цілунків “зовущая вся такая воздушная”. Бо я від народження не вписуюся в усе оце “слабка, воздушна”. Я до біса сильна в усіх сенсах: прагнення до життя дико потужне, інстинкт самозахисту величезний, розум допитливий та гострий, життєва позиція активна, плечі широкі, шия міцна, м’язи розвинені. Навіть коли я у спокою, я виглядаю небезпечною – завжди відчувається моє прагнення змінювати світ під себе, активно впливати, добиватися свого. Чоловіки з традиційними цінностями на мене не дивляться як на жінку, звісна річ. Їм таке у якості партнера не потрібно ні в особистому, ні в діловому житті. Але не в усіх чоловіків з традиційними цінностями добре з логікою та знаннями. Наприклад, було мені 24, коли я по всіх напрямках життя опинилася у вразливій позиції: остракізм, бідність, палата для хворих на гепатит. Вибачте, але ж все одно поранена левиця не перетворюється на собаку. Як можна не бачити маркерів? Але ж не побачив. Побачив лише те, що хотів: самотня, поранена, вигнанка, без грошей, хвора. От воно – щастя! Зараз підберу слабеньку – і вона буде справжньою жінкою, а я, таким чином, справжнім чоловіком. …Мені знадобилося 8 років, щоб зрозуміти сенс тих слів, що у відчаї той чоловік іноді вигукував, дорікаючи мені: “Ти мене не цінуєш! От коли ти будеш хворою, маленькою, слабкою, я візьму тебе на руки і захищатиму…” Господи, та я не хочу бути хворою, маленькою, слабкою. Заради чого я маю зректися здоров’я, життєвої позиції, цінностей? Заради того, щоб якесь патріархальне репресивне створіння, яке хоче почуватися “справжнім чоловіком” , могло задовольнити своє хотіння? А де гарантія, що у мене вийде бути настільки хворою, настільки слабкою, настільки маленькою, що він таки почуватиметься тим, чим хоче, поруч зі мною? До якого ступеню деградації я маю дійти, щоб йому таки було добре? А може, йому буде краще за все, коли матиме змогу носити інколи квіточки на мою могилку? Та ні, патріархальні традиційники, такого щастя я вам не подарую. Пішли ви всі в сраку зі своїми хотіннями.

Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*