Наші життєві позиції формує естетика

Цінності людини, її життєва позиція, погляди на себе і на життя – все це формується в дитинстві естетикою, серед якої дитина зростає. Вчора ходила до дому мого дитинства.

Зупинилася, щоб знову відчути себе маленькою, подивитися дитячими очима навколо. От я всередині, у квартирі. Я лежу на дивані, сутінки, пізній вечір. Крізь три вікна еркеру я бачу крони величезних старих лип. За кронами – будівля з червоної цегли: важкі різьблені двері з чудернацькими візерунками. Балкон із кованими граційно вигнутими чавунними прутами, прикрашеними казковими квітами. Над балконом – вежа з гострим струнким дахом. За величезними високими вікнами я бачу стелю. Я навіть можу розгледіти фрагмент коштовної ліпнини… Я в палісаднику. Квіти заввишки мене. Від ароматів паморочиться в голові. Я примружую очі. І важке неспішне гудіння бджіл заповнює собою все навколо. Тепло і затишно. За решітками чавунного паркану нікого немає. Зрідка повз проходять повільно люди. Гарно одягнені, красиві… Ми з дідом ідемо на прогулянку. Зупиняємося біля мого улюбленого будинку. Я знаю всі-всі вигини на його тілі: дивовижні вікна і двері, квіти маків, обличчя жінок, сов, зміїв, грифонів… Дід каже, що вночі всі вони оживають і вештаються містом. А сови неодмінно прилітають на липи під нашим вікном, щоб подивитися, чи спить маленька дівчинка за вікнами еркеру…

Де би я не блукала у світі, я завжди шукаю ідеальний дім мого дитинства. Я скрізь бачу тую красу, що оточувала мене у дитинстві. Друзі кажуть, що серед якого лайна я би не опинилася, я завжди дуже швидко перетворюю його на едемський сад. Вони перебільшують. Часто буває, що лайно сильніше за тебе, ти нічого не можеш із тим лайном зробити. І доводиться чекати слушного моменту, щоб звідти просто втекти.

Якщо спитати, навіщо я живу на світі за великим рахунком, то відповідь: заради краси.

Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*