Шукай свою зграю

Те, що важко оцінити, легко знецінити.

Пам’ятаєте Ганса Крістіана Андерсена”Гидке каченя?” Якщо ніхто навколо не вважає вас гарною людиною, то, можливо це зовсім не означає, що ви насправді погана людина. Якщо нікому навколо не подобається, як ви вдягнені, то, можливо, це зовсім не означає, що у вас поганий художній смак. Якщо ніхто навколо не поділяє вашого захоплення тим, що ви робите, то, можливо, це зовсім не означає, що ви робите щось негідне.

Коли ніхто навколо не говорить нам, що ми класні, не хвалить, не підтримує, нам здається, що ми якісь дійсно не такі, як треба. Щоб заслужити схвалення ми готові робити те, за що нас можуть похвалити. Можливо, ми навіть усвідомлюємо, що йдемо проти власного уявлення про красу та гармонію, проти власного естетичного смаку. Частіше, правда, ми не усвідомлюємо цього. Просто нас починають більше хвалити, а нам чомусь від того аж ніяк не краще. І одного разу я розумію, що повністю відмовилася від своєї природи заради того, щоб вписатися в оточення, стати “своєю”. І ось я чую схвальне: “О! Нарешті ти почала гарно вдягатися!” І раптом замість дякувати: “О, як мені приємно!” – ловлю себе на тому, що вибухаю гомеричним реготом. Ах, як нечемно! Ой, як невдобно. А що сталося насправді? Одного дня я витягла зі свого гардеробу все, що збирала роками, – всю свою колекцію індивідуального стильного вбрання і пороздавала всім, кому те могло сподобатися. Залізла в Інтернет у кежуальний магазин і накупила собі нового – пристойного, сучасного, якісного, правильного. Але чого ж так нудно, так безрадісно я почуваюся у ньому? Наче мене насправді й не існує більше у світі. І тут я чую від людини, настільки далекої від світу мистецтва, наскільки може бути далекою людина, що не прочитала жодної художньої книги за все своє довге життя, щире схвальне: “Нарешті ти почала гарно вдягатися!” Ну, от, нарешті мене визнали у зграї за свою. Це просто страшний сон. Прокидайся, Олю!

Друзі, залишайтеся вірними власній естетиці. Якщо зграя, де ви живете, зневажає вашу естетику, значить ви просто не в своїй зграї. Шукайте свою! Бо коли з життя йде естетика, людина втрачає критерії, за якими відрізняє гарне від потворного, етичне від неетичного, добре від злого. А це вже не життя людини. Коли вимкнений механізм усвідомлення, нам здається, що ми зможемо обійтися інстинктами, як тварини. Але людина – не тварина, спеціалізація сапієнсів – усвідомлення, здатність оцінювати й обирати, керуючись оцінкою “етично – неетично”. Тому інстинкти нас підведуть, якщо відкинути свідомість. І тоді про таких кажуть: “Гірший за тварину”.

Шукай свою зграю, маленький лебідь – неправильне, гидке каченя!

Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*