Як спосіб мислення впливає на якість життя

Історія людства напрацювала дві моделі культури: персоно-центричну та соціо-центричну. Персоно-центрична модель суспільного життя така: людина є найвищою цінністю у суспільстві – в родині, в групі, в державі. Соціо-центрична модель – це такі правила життя, за якими окрема людина не є для суспільства цінністю.Навпаки, для кожної окремої людини найвищою цінністю є суспільство, до якого ця людина належить. Людина не є самодостатньою цілісною особистістю, що є членом родини, племені, держави. Навпаки, вона є несамостійною часткою родини, племені, держави. Плем’я для такої людини – все, а окремі члени і вона сама– ніщо. Звісна річ, соціо-центрична культура більш рання: в архаїчному суспільстві діяло родове мислення. Культура перших ранніх держав також була соціо-центричною.

Але біля XV сторіччя в Європі виникла персоно-центрична культура суспільного життя. Європа пройшла дуже довгий шлях до цієї культури. Початок цього шляху – в античному полісі. Це така культура, де основою держави є кожна конкретна окрема самодостатня людина з її унікальними властивостями та здібностями.

Таким чином, спосіб мислення має лише два варіанти: або я мислю категорією кожної окремої унікальної людини, або – категорією якоїсь групи людей. Якщо я мислю індивідуумом, то група для мене вторинна по відношенню до індивідууму. Група для мене служить фоном виживання кожної окремої людини. Мій погляд на суспільство: суспільство — це вільне об’єднання окремих унікальних людей. Якщо ж я мислю категорією групи, то для мене кожна окрема людина — це клітина, елемент органічного багатоклітинного цільного суспільства. І воно для мене – абсолютна цінність. Ці два способи мислення протилежні. Вони задають дві абсолютно різні системи цінностей і дві протилежні життєві позиції.

Персоно-центричне мислення задає абсолютні норми закону, права та абсолютні моральні принципи для всіх членів суспільства в рівній мірі – кожен член суспільства, чи то король, президент, чиновник або бездомний жебрак, перед законом рівні. Якщо за цими законами поведінка людини оцінена як аморальна, то на цю оцінку жодним чином не впливає ані посада, ані положення у суспільстві. Люди суспільства оцінюють одне одного відповідно до абсолютних норм. Така культура задає всі інституційні та політичні характеристики суспільства правової демократії: розділення гілок влади, незалежний суд, конкурентна політична система, громадянське суспільство.

Соціо-центристське мислення не передбачає рівності всіх перед законом: істина, сила та право завжди на боці того, хто вищий за ієрархією. Цілісність суспільства тут базується на принципі ієрархії. Наприклад, традиційна патріархальна родина. Тут головним у родині зазвичай виступає людина чоловічої статі. Але може бути і жіночої. І тут голова родини вказує, які у родини цінності, інтереси. При цьому у когось із членів родини можуть бути інтереси, що не збігаються з інтересами родини. І тоді ця людина має поступитися власними інтересами заради інтересів родини. Наприклад, хлопець закохався, а одружитися не може, бо цього не хоче родина. Якщо дитина підростає і починає конфліктувати з головою родини, то всі інші члени родини не розбиратимуться у суті конфлікту, а просто стануть на боці голови родини. Вони старатимуться владнати конфлікт, але таким чином, щоб врешті-решт правда була на боці голови. Не важливо, правий голова насправді чи ні. Тут важливо затвердити позицію голови як праву. Бо це дозволить зберегти ієрархію. Мир у такій родині купується за ціною перемоги ієрархії над моральністю. Або дитина зламається, або її виженуть із родини.

На яких культурних позиціях ти стоїш, так ти і будуватимеш власну родину. А оскільки в основі держави лежать родини, то і держава буде побудована така, що відповідає культурним позиціям людей. Якщо більшість людей мислить світ за соціо-центристською культурною моделлю, то в державі бюрократичний апарат буде без контролю з боку суспільства. Не буде незалежного суду. Постійне спроби боротися з корупцією терпітимуть крах. Не буде свободи слова і свободи сумління. І найголовніше: в такій державі немає ідеї про право на особисту власність.

Визнання права на особисту власність є лише в персоно-центричній культурі. Особиста власність виникла у давні часи. Але у соціо-центричній культурі особиста власність мислиться як гріх, як попуск Господній. Як щось таке, чого слід позбавлятися. А у персоно-центричній культурі особиста власність мислиться як висока соціальна та моральна цінність. На знаменах Великої французької революції було гасло: “Власність є священним неділимим правом”.

Власність – це основа особистої автономії у суспільстві. Коли є особиста власність, людина отримує можливість бути економічно незалежною. А коли людина економічно незалежна, то традиційна цілісність руйнується. Громада протягом сторічь придушувала прагнення людини до економічної незалежності. У сучасному світі людина, яка на глибинному рівні, що заданий природою культури, не здатна прийняти ідею особистої власності, нездатна до виживання. Культуролог Яковенко Ігор Григорович, доктор філософських наук, головний науковий співробітник інституту соціології РАН, професор РГГУ, пише: «У мене є тяжке передчуття, що у XXI столітті народи, котрі не приймають ідею власності, будуть просто вилучатися з історії. Це стосується всієї земної кулі, а не лише Россії».

Для порівняння: члени керівництва СРСР сидять на узвишші, на спеціальній сцені, що піднімається над залою. Внизу – люди, радянський народ учуває Президіям. Принцип ієрархії. Європейські парламенти побудовані інакше – амфітеатром. Історично король або його представники сидять на узвишші, але воно знаходиться у колі амфітеатру депутатських крісел. Хтось із депутатів сидить нижче за короля короля, хтось – на одному рівні, а хтось – вище. У сукупності народ співвідносений із королем, королю рівний.

Інший приклад різниці культур. На радянських конвертах адресу писали в такому порядку: республіка, місто, вулиця, будинок, прізвище та ім’я адресата. У цивілізованому світі адреса пишеться у зворотному порядку: ім’я та прізвище адресата, вулиця, місто, країна. У цих дрібницях – суть культури. Це – не випадкові поведінкові явища.

За матеріалами робіт культуролога Яковенко Ігоря Григоровича, доктора філософських наук, головного наукового співробітника інституту соціології РАН, професора РГГУ

Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*