Звідки в людині ця нелогічна впертість щодо відстоювання правди, істини? Чому Сократ зробив вибір на користь умерти, а не на користь спробувати збрехати заради порятунку? Чому Нострадамус, всупереч всім догматам церкви, протирав таки ганчіркою з оцтом дверні ручки у зачумленому місті? Чому Леонардо замість розважати вельможців за великі гроші іграшковими драконами креслив у злиденності нікому не потрібні машини, що літають? Якого біса Джордано 7 років сперечався з інквізиторами, доводячи, що земля не може бути пласкою, аж поки вони, врешті решт, не запхали йому в рота мокру затичку та не спалили живцем на вогні?
Любов до пошуку істини, жага до знань, відданість науці – це прояв інстинкту самозбереження, інстинкту виживання виду Homo sapiens. Спеціалізація сапієнсів – розум. Саме за рахунок розуму виживає наш вид. І у деяких із нас цей інстинкт дуже потужний.
Що таке інстинкт, спитаєте ви? Це дуже просто. Проведіть експеримент: залізьте на гору та станьте на самому краєчку урвища – і відчуєте незрозуміле бажання, внутрішній поклик стрибнути, розкинувши руки, і полетіти кудись уперед. От цей поклик і є інстинкт. Тільки над цим інстинктом наш розум владний. Ну, куди ж ти стрибнеш, ти ж розіб’єшся! А от над інстинктом шукати істину та боротися за знання, яке знайшов, – тут вже ні. Це непереборне.
Чому ж за істину люди вбивають одне одного? Бо людям властиво помилятися у пошуках істини. Існують хибні доктрини. існують мрії, які виглядають як істина. Існує ірраціональне та цілком раціональне бажання видавати брехню за правду.
Коментарів немає