Про шкільну дружбу

У тих, хто був моїми друзями в школі, є номери мого телефону. Вони телефонують раз на кілька років з якихось конкретних питань. Частіше за все через якусь хворобу. Бо мої ж батьки лікарі. Я думаю, що і в школі вони дружили зі мною через те, що мої батьки крутецькі. А не через те, що їм були близькі мої погляди на життя та мої цінності. Ну, добре. Вони телефонують із питань здоров’я. Але потім розмова завжди переходить на те, як тут погано жити, яка скрізь корупція, які навколо безкультурні жлоби, які у всіх низькі зарплатні. Я це слухаю вже 35 років. І завжди пропускаю той момент, коли маю ввічливо завершити бесіду до того, як почнеться те скиглення про “як погано жити”. Настрій мій завжди псується. І я кажу собі: наступного разу, як побачу, хто телефонує, не відповідатиму. Але ж мої “старі друзі” весь час змінюють телефон. Тому висвічується якийсь невідомий номер – і я, допитлива людина, відповідаю в сподіванні почути щось цікаве й радісне. “Старі друзі”, хворійте, будь ласка, і страждайте подалі від мене. Забудьте взагалі, що я є.

1 коментар

Елена

16.08.2016 18:14

)) Насмешили))

Відповіcти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*
*